|
|
|
|
01.01.1928 – 31.12.1934
|
Нарис про наше село Буркiвцi и нашу хату. Ещё
|
|
|
|
|
|
Нарис про маму і її тяжке життя Ещё
|
|
|
Спогади раннього дитинства, Лапшовій куліш, Страшні пригоди дитинства Ещё
|
|
|
ТІТКА ЯРИНА І ПОКАРАННЯ БАТЬКА Ещё
|
|
|
01.09.1936 – 01.09.1937
|
|
|
|
01.01.1939 – 09.05.1945
|
Одні й ті самі люди ходили до церкви, вірили в Христа, проказували одну й ту саму молитву, але одні витягували єврейську дитину з-під ліжка, а інші ризикували життям і допомагали втекти євреям. Закінчилась війна, і вони знову разом ходять до церкви... Ещё
|
|
|
Як родилась моя сестра... Ещё
|
|
|
Початок війни, По ягоди з мамою Ещё
|
|
|
Вони мовчали 50 років. Під час екзекуції територія заводу була обгороджена колючим дротом, а місцеві мешканці заблоковані в хатах. Але крики та звуки пострілів не можна було приховати. А потім — нестерпний трупний запах... Ещё
|
|
|
Повернення Радянских військ. Мобілізація. Ещё
|
|
|
|
|
|
Після війни село стало моноетнічне. Поляки і євреї зникли. Їхні замкнуті в собі невеликі громади не залишили по собі навіть могил. Лише нечіткі з часом спогади, страви, що їх досі готують, вважаючи українськими, слова... Ещё
|
|
|
07.07.1947 – 25.06.1949
|
|
|
|
Нагородження мами. Молотарка. Я вирішила вчитись Ещё
|
|
|
Отже, наприкінці 40-х років уночі на околицях містечка Д., неподалік від польського кордону, повстанці влаштували засідку, оточили інших повстанців ізнищили всіх, а потім закопали «у гної». Чоловік, який був свідком цього бою, навіть через півстоліття тремтів від жаху. Він сказав, що мовчав про це досі, й дуже просив нікому не розповідати. «Вони й досі там лежать» — закінчив той чоловік розповідь... Ещё
|
|
|
У нас в Урожі був дурник, який завжди ходив у шапці. Як тільки хтось з дітей зривав з нього шапку, він сідав на землю, затуляв обома руками голову, й невтішно плакав. Під час війни трирічним хлопчиком він отримав черпаком по голові від німця й нібито від того став недоумком, втративши мову... Ещё
|
|
|
Селянин здатний вижити при будь-якій владі, але терор, що почався при других совітах, був явищем надзвичайним і наклав відбиток на свідомість кожного. Уявімо, що відчував стародавній прус, дивлячись, як стинають священний дуб, чи слов’янський язичник, на очах якого кидають у Дніпро ідолів... Ещё
|
|
|
Не маючи змоги втекти з села й розчинитись у міському натовпі, селяни нажахано спостерігають, як біля клубу після чергової нічної стрілянини в лісах, що тягнуться з гір вздовж ріки Бистриці, скидають тіла вбитих повстанців для опізнання. І кожна мати, чий син зараз воює в тій трагічній війні, сподівається, що її дитини там не виявиться... Ещё
|
|
|