Нарис про мого батькаЕщё

Нарис про наше село Буркiвцi и нашу хату.Ещё

Як мене лікувалиЕщё

Нарис про маму і її тяжке життяЕщё

Спогади раннього дитинства, Лапшовій куліш, Страшні пригоди дитинстваЕщё

ТІТКА ЯРИНА І ПОКАРАННЯ БАТЬКАЕщё

Перший рік в школіЕщё

Одні й ті самі люди ходили до церкви, вірили в Христа, проказували одну й ту саму молитву, але одні витягували єврейську дитину з-під ліжка, а інші ризикували життям і допомагали втекти євреям. Закінчилась війна, і вони знову разом ходять до церкви...Ещё

Як родилась моя сестра...Ещё

Початок війни, По ягоди з мамоюЕщё

Вони мовчали 50 років. Під час екзекуції територія заводу була обгороджена колючим дротом, а місцеві мешканці заблоковані в хатах. Але крики та звуки пострілів не можна було приховати. А потім — нестерпний трупний запах...Ещё

Повернення Радянских військ. Мобілізація.Ещё

Трагедії в селіЕщё

Після війни село стало моноетнічне. Поляки і євреї зникли. Їхні замкнуті в собі невеликі громади не залишили по собі навіть могил. Лише нечіткі з часом спогади, страви, що їх досі готують, вважаючи українськими, слова... Ещё

Медичний технікум. Ещё

Нагородження мами. Молотарка. Я вирішила вчитисьЕщё

Отже, наприкінці 40-х років уночі на околицях містечка Д., неподалік від польського кордону, повстанці влаштували засідку, оточили інших повстанців ізнищили всіх, а потім закопали «у гної». Чоловік, який був свідком цього бою, навіть через півстоліття тремтів від жаху. Він сказав, що мовчав про це досі, й дуже просив нікому не розповідати. «Вони й досі там лежать» — закінчив той чоловік розповідь...Ещё

У нас в Урожі був дурник, який завжди ходив у шапці. Як тільки хтось з дітей зривав з нього шапку, він сідав на землю, затуляв обома руками голову, й невтішно плакав. Під час війни трирічним хлопчиком він отримав черпаком по голові від німця й нібито від того став недоумком, втративши мову...Ещё

Селянин здатний вижити при будь-якій владі, але терор, що почався при других совітах, був явищем надзвичайним і наклав відбиток на свідомість кожного. Уявімо, що відчував стародавній прус, дивлячись, як стинають священний дуб, чи слов’янський язичник, на очах якого кидають у Дніпро ідолів...Ещё

Не маючи змоги втекти з села й розчинитись у міському натовпі, селяни нажахано спостерігають, як біля клубу після чергової нічної стрілянини в лісах, що тягнуться з гір вздовж ріки Бистриці, скидають тіла вбитих повстанців для опізнання. І кожна мати, чий син зараз воює в тій трагічній війні, сподівається, що її дитини там не виявиться...Ещё