аўтараў

1427
 

падзей

194062
Рэгістрацыя Забыліся пароль?
Memuarist » Members » GripE » ТІТКА ЯРИНА І ПОКАРАННЯ БАТЬКА

ТІТКА ЯРИНА І ПОКАРАННЯ БАТЬКА

14.07.1934
с. Бурківці, Житомирська, Україна

Був гарячий липневий день1934 року. Це був перший рік після голоду. Батько тоді в колгоспі робив їздовим. Обідня пора. Батько приїхав пообідати гарячого, з печі, борщу. Мама розливала в миски духмяно пахучий борщ. Батькові окремо в полив’яну миску. А я, мама і Василь їли з одної миски. Тоді такої розкоші не знали, щоб кожному була окрема миска. Мама забілила борщ сметаною і ми дружно приступили до кожноднівного ритуалу. Кожному було дано по скибці житнього хлібу. На друге була картопляна бабка, запечена в печі з яйцями. На третє – квас, або компот із сухофруктів чи солодких цукрових буряків. Двері в хату були відчинені настіж. Хоть налітали мухи, але в хаті було прохолодно від глиняної долівки.
Раптом в хату вбігли захекані два сини-підростки коваля Зволінського і сказали: - Дядьку Іване, на вашому городі копає картоплю тітка Ярина!

Це молода сусідка, яка жила в хаті перед нами, одинока. Батько схватив батіг і побіг на город. Картопля в той час уже перецвіла і в’язалася у бульби. Від хати було посіяно соток п’ять жита, яке квітувало – наливалося зерно. За житом – картопля.

Ярину батько застав зненацька. Вона ножем з під корчів викопувала молоду картоплю. Зі злості батько вихопив в неї з рук ножа і став ним бити її по голові і руках. Потім схопив її за коси і потягнув окровавлену на подвір’я. Вона зразу кричала, а потім знепритомніла. На крик збіглися люди і стали відливати її водою. На подвір’ї від води і крові стояла калюжа. Десь взявся міліціонер і розпорядився, щоб голова колгоспу дозволив батькові на своїй підводі відвезти її в Янушпіль в районну лікарню.

Батька від такої обіди на могли вгамувати, а тому зв’язали по рукам і ногам. Батько тоді казав, що поки її довезе, то від злодійки залишиться мокре місце. Люди, які збіглися, співчували батькові. Хтось з їздових згодився відвезти її в лікарню. Вона вигляділа, як груда пошматованого м’яса. Віз застелили соломою, вкинули її туди і повезли.

В лікарні на глибокі рани наклали шви. Вона дуже багато втратила крові і лікувалась довго, з півроку. Потім її виписали і над батьковим вчинком в Янушполі засідав суд.

На суді Ярина взяла на себе всю провину, одначе за побиття батькові присудили шість місяців примусових робіт. Батько під арестом був відправлений в Херсон. Працював в саду їздовим.

Коли скінчився срок примусових робіт, батько лишився на літо там працювати. Це був якийсь пригородний сад-радгосп. Помню, присилав мамі кожен місяць по двадцять червонців. А потім батько написав листа з просьбою, щоб мама з нами, дітьми, переїхала туди жити. Видно, батькове трудолюбіє сподобалось там директору. Він навіть обіцяв виділити житло.

Але мама не захотіла переїзджати, покинути свої Бурківці. Помню, осінню батько повернувся з заслання. На ньому були нові начищені хромові чоботи, шерстяні темно-сині штани, заправлені в холяви і світло-бузкова вишита сорочка, підперезана шовковим крученим пояском з кутасами.

Тоді я вперше замітила, який у нас батько кучерявий. Привіз багато грошей і дуже великі рожевобокі солодкі яблука. Я і Василь показували їх сусідським дітям. Батько ще декілька разів просив маму переїхати в Херсон, але мама не захотіла. Так і зосталися доживати в рідних Бурківцях.

Там і нажили ще трьох діточок – Марію, Лєну, Надю.

Апублікавана 10.10.2011 в 09:46

Присоединяйтесь к нам в соцсетях
anticopiright
. - , . , . , , .
© 2011-2024, Memuarist.com
Юрыдычная інфармацыя
Умовы размяшчэння рэкламы
Мы ў сацсетках