Мій батько, Дубовий Іван Федосович народився в 1902 році. Працював в селі у пана Потоцького з 12 років на конюшні. В чотирнадцять років на зароблені гроші купив кобилу, яка принесла йому через рік лоша. Уже стала пара коней. Далі на зароблені гроші купив воза і став хазяїном на виживання. Пізніше на хуторі Бужин купив один гектар землі і тяжко з бабою Ліксандрою її обробляв. Сіяли пшеницю, жито, гречку, овес, ячмінь. Переробляли вручну в жорнах на муку і крупи, мали хліб і кашу. Картоплю садили на 18 сотках біля хати.
В вісімнадцять років оженився, взявши бідну але роботящу дівчину, яка в Лихосільці у богача доглядала трьох дітей. Баба Ліксандра завжди докоряла маму – наймичка. А цій наймичці ще не було і шістнадцяти років.
Після громадянської війни під час колективізації в батька забрали в колгосп цю пару трудом дитячим нажитих коней, воза і весь інвентар. Батько був обурений, невдоволений на такий порядок. Працював в колгоспі нехотя, шукав собі найлегшої роботи – то об’їздчиком полів, то сторожом. Піздніше став їздовим в колгоспі.
Маючи коней в руках, міг що-небудь підкинути в хазяйство додому: то в’язку сіна, то соломи. Хмизянку дров з лісу. Поки вистачало здоров’я, працював.
Воював в фінську війну. Два рази був тяжко раненим, обморозив ноги. Після війні Вітчизняної доглядав за хазяйством вдома. Чинив шкури зарізаних на м’ясо бичків, що було нелегально, бо заборонено владою. Із цих вичинених шкур шив нам чоботи.
Пам’ятаю, замість цвяхів прибивав підошву березовими штихтами. Вони були похожі на короткі сірники з загостреними кінцями. Шилом робив в підошві дірку, слинив кінчик штихта і молотком забивав.
А ще із лози плів кошики. Тоді в таких кошиках зберігали всю зиму посолене сало і м’ясо, підвішене га горищі. А також при збиранні картоплі користувались такими кошиками. Також плів на замовлення колиски для новонароджених.
Косив траву для корови. Разом з мамою обробляли город. Отаке було важке життя. Ще батько садив і доглядав садок за хатою. Яблоні, сливи, вишні.
Колгоспним ладом був незадоволений. Оплата була нікчемна. Щоб вижити, потрібно було красти з колгоспних полів зерно, картоплю. За крадіжку батько це не щитав, а казав: беру за свою тяжку працю. Хотя режим тоді був строгий. За пучок зрізаних стиглих колосків судили. Давали 3-4 роки тюремного ув’язнення.
За роботу в полі і на буряковій плантації мамі ставили один трудодень. Тоді називали – «палочка».
Гнали горілку – бурячищу і відзначали свята.
