учасники 625
 
події 93124
Реєстрація Забули пароль?
Мемуарист » Участники » GripE » Подiї GripE » ПИШУ ЛИСТА МОЇЙ СЕСТРИЧЦІ

ПИШУ ЛИСТА МОЇЙ СЕСТРИЧЦІ

06.02.2004
Бердичів, Житомирська, Україна

24 травня 1964р. Моя сім'я: Антон, я, сини Віктор и Миколка

ПИШУ ЛИСТА МОЇЙ СЕСТРИЧЦІ

 Я кричу тебе, сестричко, до ледь зримого джерельця, що пробивається з-під замшілого каменя в кручі, біля узлісь, сонячних галявин і грибних місць, які і до тепер часто спалахують у мені блискітками спогадів. Без пам’яті нема людини, а дитинство і є той край, куди вертаєшся подумки. Вертаєшся тим схвильованіше, чим далі відходиш літами від рідного села. Бо там, у дитинстві, лишаються не тільки малі від народження роки. Там твої корені, твоя мала вітчизна, що разом з генами батька-матері входять в душу і лишаються в ній довіку. Без усвідомлення цієї істини нема батьківщини. Джерело – а хіба і серцю не буває потрібним таке джерело? Хіба і тебе не мучить спрага знати що і як було колись, не хвилює історія наша, в якій виявлялося чимало білих і чорних плям, іноді кривавих?.. Я скорблю і іду до витоків, до джерела. До тебе, моє рідне село Бурківці.

 Богом завещано и народным обычаем наделено: не предай родину, отца, мать, жену и детей.

 В Іркутську: опираючись на руку сина, йшла, як наче би пливла в якомусь тумані. На душі було солодко.

 Порою докоряю себе за те, що мало ласкала, не балувала своїх хлопчиків. Такі були умови життя. Не було часу і пожити для себе і своїх дітей. Вічна робота на дві ставки.

Повертання додому

Переїхала після смерті чоловіка назад на батьківщину з Одеси до Бердичеву. Вже 20 років, як його не стало. А на Батьківщині і пташки по рідному співають, і трава по рідному пахне. Тут, в Бердичеві купила спочатку одну стару квартиру, потім її продала, і купила частину будинку. А потім бачу, що не дам ради тій старій хаті, поміняла на приватизовану квартиру. То була не квартира, а палац., з високою стелею, дві великі кімнати по двадцять квадратнім метрів. Кухня – 12, санузел – 9. А основне – великі вікна. Цю будівлю побудували для життя офіцерів бригади Котовського. Може, в цій квартирі він і сам жив?

 Я все життя прожила в низеньких житлах з маленькими віконцями. То ця мене дуже радувала. Все добре, та нема коли жити. А недавно зміняла цю квартиру на невеличку однокімнатну. Дуже великі налоги стали. Не потягнула. Думала, буде для дітей така розкішна квартира, а вони не нуждаються.

 А все, чого мені хочеться, це бути похороненою в селі на нашому цвинтарі. Там знайшла собі місце. Пам’ятник Антону зробила, і собі місце отгородила.

Фу, розплакалась. Що була, те бачила і пережила. Що буде, побачу. Нема чого жаліти-плакати.


СЬОГОДНІ 06.02.2004 року.

Тяжко мені на душі. Я одинока, мій друже Антон. Дітей поруч нема і здоров’я теж. Ніколи не думала, що я тебе переживу на 20 років. Спочивай з Богом, я скоро прийду. Ліза.

Звонив два рази Коля в цей тяжкий для нас день. Спасибі, синку, за підтримку. Бажаю тобі доброго здоров’я, синок. Мама.

 

 

Мама умерла на Рождество, 7-го января 2009 года, не дожив несколько месяцев до 81 дня рождения.

Я похоронил её там, где она мечтала. В деревне Бурковцы, рядом с могилами её родителей, сестры, мужа Антона, моего отца.

Она читала мне свои стихи часто. Их даже печатали в районной газете. А воспоминания эти я нашел только через полгода, разбирая оставшиеся после неё документы. Не знал, что пишет их. Мы так мало знаем о своих родителях…

А через недели две после смерти она приснилась мне и сказала:

-Не сумуй. Я вже взяла і тобі квитка. Тепер треба ждати…

С тех пор не снилась ни разу. Жду.

И, напоследок моё стихотворение, посвященное маме.

Лелеки

 Прощались лелеки крильми..

Летіли лелеки в прийми

щасливої долі шукати.

Журливих пісень співати

в далеких країнах безводних

про те, що зима холодна,

що в вікнах морозні грати

не звуть їх до рідної хати.

 Діждавшись весняної зливи,

вмиють вони білі крила.

Та й, позабувши втому

вернуться вмирати додому.


11.10.2011 в 17:23

© 2011-2018, Memuarist.com
Юридична інформація
Умови розміщення реклами
Подiї